Давайте працювати

Давайте працювати

Прага-Дечин (Чехія) -Дрезден (Німеччина). Вдалося за останні кілька днів побувати у цих містах. Спробувати і побачити елементарні приємності міст: мережу міського транспорту, рівні дороги, доглянуті будинки і реставровані пам'ятки архітектури, гарні магазинчики, смачну кухню. 

Чехія для мене - це Україна в майбутньому. Там, ніби не розумію їх мови, але вони ментально нас розуміють. Це перша країна, де були люди, які розуміли українську краще, ніж англійську. Нам там казали "Слава Україні". Чехія неймовірно красива і доглянута (там де, я бачила), хоч дух слов'янського народу із його не дуже приємними характеристиками теж є. Мені тепер мріється, аби Україна стала такою. 

У Дечині вдалося навіть трохи полазити місцевими горами, щоправда такими окультуринеми, не дикими. Але я б повернулася туди, аби пройтися хребтом Лужицьких гір. До речі, там уже почалася весна, повним ходом. Дерева цвітуть, все навколо стає зеленим, у нас, на Волині, цей процес затримується. Дечин нагадав мені Ужгород 

Німецький Дрезден - окрема тема. Неділя у цьому місті в компанії картин Рафаеля, Дьюка, Рубенса, Рембранта в Галереї старих майстрів http://www.skd.museum/ і задоволених життям жителів міста склало враження якоїсь матриці, в яку ти потрапив і не можеш повірити в усе навколо.

Я зрозуміла, що нам треба буде пройти ще дуже складний, трудомісткий шлях, аби досягти тої гармонії, за якою я мала можливість поспостерігати. Це буде дуже болючий шлях, в якому нам треба буде "ламати" себе, свої радянські підходи до життя, свою психіку і розуміння, що буває інакше, що буває краще і що зміни потребують щоденної дисциплінованої законної праці. Якщо ж ми й далі будемо хаотично, неорганізовано і безнадійно борсатися у своїх злобних прагненнях отримати все і зразу, працювати на "фастфудинговий" суспільний лад, або ж масово виїжджати закордон - тут нічого не вдасться розвинути і переродити. Тому, наш Євромайдан з його усіма плюсами і мінусами - це остання надія, на моє переконання, змінити щось саме зараз, тільки зараз. Бо якщо і він вичерпається й не перетвориться у конструктивну творчу силу, нас жде білорусько-російський варіант. І тоді вже нікому та Україна не треба буде. 

Я не бажаю собі такого майбутнього. Я хочу, щоб було, як у цих сюрреалістичних містах: своє ціниться, своє доглядається, над своїм працюється і своє плекається. Давайте працювати!

Розповісти друзям: 
comments powered by Disqus