Рейтинг "100 найвпливовіших волинян": з 61 до 80

Рейтинг

Центр Політичного Аналізу та Виборчого Консалтингу, інтернет-видання "ВолиньPost" та газета «Хроніки Любарта» вдруге презентували рейтинг «ТОП-100 найвпливовіших волинян».

61. Ігор Гузь, керівник виборчого штабу політичної партії «Фронт Змін» у Волинській області, депутат Волинської обласної ради, 31 рік

Протягом року штанці політика місцевого масштабу Ігорю Гузю стали помітно тісними. Доказом цього, в першу чергу, є завойоване друге місце на виборах до Верховної ради. Порівнюючи фінансовий ресурс, зв’язки та досвід конкурентів, Гузя після виборів можна віднести до категорії політиків, які максимально наблизилися до категорії важковаговиків. 

Відсутність власного фінансового ресурсу компенсує наявність ресурсу партії, яка до нього виявляє прихильність. Для прикладу, лідер Фронту змін Арсеній Яценюк під час акції «Вставай, Україно!» в Луцьку пророкував саме Гузю місце у Верховній раді нового скликання. 

Подейкують, що саме через Гузя чимало людей покинули лави «Батьківщини». 

Вплив Ігор Гузя простежується в хисті до проведення «майданних» акцій. Дратувати та провокувати владу, правоохоронні органі, закликати «боротися з режимом» ‒ головні козирі молодого політика. На нього свідомо чи опосередковано працюють чимало молодих людей із націоналістичних організацій. Втім, на скільки цього буде вистачати, аби втримати симпатії виборців? 

Це ‒ скандаліст, якого побоюються, адже завдяки своїй епатажності та вільній ніші у лавах опозиції Гузь завжди затребуваний. 

62. Андрій Турак, директор ПОСП імені Т.Г. Шевченка села Угринів Горохівського району, депутат Волинської обласної ради (позафракційний), 58 років

Один із найуспішніших фермерів Волині, Заслужений працівник сільського господарства України добре знає, що таке село і як тут можна заробляти. 

Підприємство, яким він керує, є одним із найбільших в галузі АПК на Волині. Андрія Турака можна сміливо називати таким собі «молочним бароном» у хорошому розумінні цих слів. Нещодавно почав випускати нову продукцію під брендом «УгринівМолоко». 

Про Андрія Турака відгукуються його підлеглі як про дбайливого роботодавця, який піклується про інтереси селян та господарства. А про довіру до персони Андрія Турака свідчить його депутатська діяльність. Він є обранцем громади кількох скликань, а під час останніх виборів 2010 року переміг у своєму мажоритарному окрузі в Горохові. 

Андрій Турак, як правило, відверто говорить про проблеми галузі, критикує рішення влади та вміє відстоювати публічно інтереси аграріїв. Має авторитет достатньо принципового та незалежного політично. 

Цьогоріч у лютому він вийшов із фракції Народної партії, хоча був її керівником. Турак взагалі залишив партію, бо вважає, що вона недієва. 

63. Святослав Кравчук, перший заступник міського голови Луцька, 60 років

Про Святослава Кравчука можна сказати, що це чиновник і політик зі стажем. Незмінна і, варто сказати, надійна права рука керівників, яка зживається і з губернаторами, і з мерами, і з опозицією, і з владою. Здається, що він на короткій нозі з усіма, але при цьому зберігає власну позицію. 

Будучи членом фракції опозиційного «Фронту змін» у обласній раді, він керівник груп «Патріоти Волині», які мають провладну позицію. 

Кравчук має чимало зв’язків не лише у Луцьку, а й в області. Йому винні посадами чимало керівників не лише комунальних установ. Подейкують, що йому винні й бізнес-кола. 

Для Кравчука не характерна «безглузда» бюрократія, а емоційний і жорсткий стиль управління. В 2012-2013 роках Кравчук був спікером міської ради щодо освітянських та медичних питань. Варто зауважити, що тему «медичної реформи» заступник мера «провалив», чим знизив рейтинг міського голови. 

64. Юрій Ольховий, голова наглядової ради ЗАТ «Луцькавтодор», 58 років

Колег Юрія Ольхового «незлим тихим словом» цієї весни не згадував, мабуть тільки лінивий автомобіліст. Було за що – «полетіло» багато навіть тих доріг, що ремонтувалися торік.

Поза тим, компанія «ЛАД» (ЛуцьАвтоДор) Юрія Ольхового не бідує. Саме вона освоює основі «дорожні» бюджети. Цьому сприяють два таланти Ольхового: він має репутацію справді вправного бізнесмена, до того ж вміє робити «бізнес по-українськи»: знає, з ким товаришувати. 

«Луцькавтодор», точніше так звана «група компаній «ЛАД», має майже «закритий» цикл виробництва, іншими словами – може не залежати від постачальників багатьох матеріалів. У її складі, окрім структур, які відповідають безпосередньо за вкладання асфальту, є щебеневий завод, кар’єр, завод із виробництва бетонних конструкцій, компанія з перевезення вантажів, – усього 8 фірм.

Відтак бюджетним структурам вигідно співпрацювати з «Луцькавтодором»: той може дозволити собі, не чекаючи грошей, починати роботу. 

В активі ЛАДу – ряд успішно втілених технологій, в тому числі власної розробки. Це, зокрема, щебенево-мастичний асфальтобетон (цією технологією зроблений ремонт вулиці Набережної у Луцьку), холодна асфальтобетонна суміш (славнозвісний «асфальт в калюжі» – виявляється, так можна), самонівеляційні кришки для каналізаційних люків (ті, які не можна вкрасти). 

Окрім того, Ольховий, як мовиться, «вміє дружити». Давно і багато говорять про його кумівство з колишнім луцьким мером Антоном Кривицьким (воно, мовляв, і допомогло «Луцькавтодору» піднятися), хоча сам Юрій Ольховий це заперечує. 

Багато у 2006 році говорили про конфлікт Ольхового з новим міським головою Богданом Шибою. Ніби через це навіть «Луцькавтодор» працював у інших містах, а не в Луцьку. Проте й там із часом усе владналося. 

У 2008 році газета «Волинь-нова» оцінила статки Юрія Ольхового у 10 мільйонів доларів

65. Ольга Куліш, керівник Волинської держтелерадіо компанії, 51 рік

Під керівництвом Ольги Куліш працює ні мало ні багато – 205 працівників. Їхня мета – створити інформаційний продукт для всієї області. Не секрет, що і не останнє завдання – висвітлювати роботу влади. Звісно, в тому форматі, який дозволяє означення – державне телебачення. Здається, що боротися за самостійність та автономність канал не вельми поспішає. 

Після приходу на посаду революції на телебаченні Куліш не створила. Мрії, якими вона ділилася з громадськістю, про зйомки серіалів залишаються лише фантазіями в не окресленому часом просторі. По правді кажучи, флагманом осучаснення Волинського телебачення залишається молоде покоління працівників, яких стримує дух совка та душі бюрократів.

Мовляв, швидкісна машина телебачення рухається дорогою, що встелена вибоїнами поставлених керівників-друзів, псевдоінтелігентів та нелогічного фінансового планування. 

Подейкують, що Куліш на новій посаді стала менш відкрита та людяна. Її кандидатуру не вельми балує влада збільшенням фінансування. Незважаючи на це, ВТ залишається свого роду монополістом впливу на громадськість. 

66. Борис Загрева, депутат Волинської обласної ради («Єдиний Центр»), 50 років

Кар’єра Бориса Загреви хоч нині й не на піку, однак життєвий досвід та зв’язки – річ досить переконлива. 

Він – виходець із облспоживспілки. У споживчій кооперації на керівних посадах пропрацював 15 років. Свого часу в його підпорядкуванні знаходилося від 500 до 15 тисяч працівників та від 8 до 45 підприємств, установ і організацій. Кажуть, що Борис Загрева – друг Володимира Горгута, якому власне й підпорядковується облспоживспілка. 

За час роботи в банківській системі, де працював регіональним директор банку «Княжий» та головою представництва «Державного експортно-імпортного банку України» в місті Луцьку, відкрив Волинську філію експортно-імпортного банку, залучивши інвестиції обсягом 3 мільйони гривень на будівництво приміщення банку, а також понад 50 мільйонів гривень на кредитування суб’єктів підприємницької діяльності.

Борис Загрева був депутатом різних рад, займав посаду заступника голови Волиньради. Але вершиною політичної кар’єри Загреви варто вважати його депутатство у Верховній Раді України IV скликання, куди він був обраний за списком Блоку «Наша Україна» як висуванець Української народної партії.

Вступ до «Єдиного Центру» став для Загреви, як і для його постійного конкурента в боротьбі за різні посади й статуси Володимира Бондаря, кроком назад. 

У 2010 році лідер «Єдиного Центру» Віктор Балога, який тоді очолював Міністерство з надзвичайних ситуацій, запросив свого одногрупника Бориса Загреву на посаду заступника міністра. Але у 2012-му Загрева звільнився з посади директора Департаменту економіки і фінансів МНС України, офіційна причина – незгода із ухваленням скандального мовного закону.

Борис Загрева вирішив спробувати свої сили на виборах до Верховної Ради у 2012 році, але стати нардепом йому не вдалося. Він навіть позиціонував себе як узгоджений кандидат від опозиції, хоча, по суті, насправді вводив в оману виборців. Факт: якби він не балотувався, його конкурент, кандидат від опозиції Роман Карп’юк, таки здобув би депутатський мандат.

67. Володимир Горгут, заступник голови правління Волинської облспоживспілки, 58 років

Хто такий Володимир Горгут дуже добре знають волинські підприємці, які роками тісно співпрацюють з Волинською обласною спілкою споживчих товариств. А таких підприємців на Волині сотні й сотні. Про цього посадовця люди малого й середнього бізнесу розповідають різне. І хороше, і особливо погане. 

Структура, яку Горгут контролює, має у власності найбільші ринки Волинської області і ряд «ласих» об’ктів нерухомості. А сама спілка усе менше схожа на об’єднання рівноправних пайовиків, і перетворюється на «об’єднання вибраних».
Нині Володимир Горгут займає посаду заступника голови правління Волинської облспоживспілки, яку очолює Марта Кандиба. Ці люди вже давно головні у цій сфері, саме з ними доводиться знаходити спільну мову підприємцям й пайовикам. 

Кажуть, що саме Горгут визначає «політику» спілки, саме за ним останнє слово у прийнятті рішень. А Кандиба, хоч і займає найвищу керівну посаду, підпорядковується саме Горгуту, є його «правою рукою», так би мовити. 

Власне саме Володимир Горгут довгий час керував облспоживспілкою, але після нетривалого періоду роботи у Києві, де він займав посаду заступника голови Укркоопспілки, його все-таки знову відправили на Волинь. 

У керівництва облспоживспілки імідж радше негативний. Адже роками вони не можуть знайти порозуміння із підприємцями. Тому звикли до судової тяганини. Їх звинувачують у непрозорості, зловживанні службовим становищем, у поборах, у виведенні найкращих об’єктів із власності пайовиків. 

От і нещодавно розгорівся новий конфлікт із підприємцями, що працюють на луцькому Завокзальном ринку. 

Але Горгут і Кандиба, схоже, почувають себе спокійно, адже міськарада у 2011 році віддала на 22 роки в оренду облспоживспілці земельну ділянку площею 3,5 гектара, де розташований найбільший ринок міста – Завокзальний.

Кажуть, не в останню чергу це стало можливим через те, що у Горгута – приязні стосунки з луцьким міським головою Миколою Романюком. Відтак, і домовитися, аби отримати ринкову землю на таких пільгових умовах всього за 1,3 мільйона гривень інвестицій у добудову пішохідного мосту було простіше.

68. Олександр Товстенюк, голова правління «Фонду Ігоря Палиці – Новий Луцьк», помічник-консультант народного депутата, 35 років

Впливовість Товстенюка сьогодні можна пояснити однією фразою: Ігор Палиця. Товстенюкова зірка по-справжньому стала сходити тоді, коли вибір як на одного зі «смотрящих» на Волині і відповідального за хід виборчої кампанії Палиці впав на Олександра Товстенюка. 

Шанси його як «людини, з якою мусять рахуватися», збільшив і сімейний бізнес, і авторитет його батька – директора луцької книжкової фабрики «Християнське життя» при Всеукраїнському союзі обʼєднань Євангельських християн-баптистів Віталія Товстенюка, який трагічно загинув в автомобільній аварії у 2010 році.

Олександр Товстенюк був одним із керівників виборчої компанії Ігоря Палиці й керівником частини луцьких його активів. Сьогодні він очолює його благодійний фонд, у коридорах якого щодня мало не черги «просящих». 

З усього схоже, що Ігор Палиця у Луцьку – «всерйоз і надовго» і його «молода команда» готується взяти наступний плацдарм: пройти у місцеву владу на виборах 2015 року. 

69. Лариса Соколовська, заступник Луцького міського голови, 57 років 

Доволі непублічному заступнику луцького міського голови в 2012 році довелося прийняти шквал критики і емоцій громади: руйнування будинку на вулиці Рівненській, снігові замети, весняні паводки, зруйновані дороги. 

Заступниця курує комунальні напрямки, роботу житлово-комунального департаменту, опікується підприємствами «Луцькводоканал» і «Луцьктепло». Часто скандальні, емоційні питання, проблеми, що стосуються використання публічних грошей, вирішувати доводиться їй. 

Міський голова Микола Романюк в цьому напрямку повністю покладається на досвід свого заступника, яка працювала свого часу на групу «Континіум» та у команді екс-мера Богдана Шиби. Їй навіть присвоюють компліменти – справжнього «чоловіка» у мерії за жорсткість позиції, вміння тверезо дивитися на події і називати речі своїми іменами.

Здається, що відсторонена від політики Соколовська чітко знає собі ціну, тому дозволяє вступати в суперечки зі старшими по владі. Наприклад, не рідко можна спостерігати її словесні перепалки з віце-губернатором Олександром Башкаленком. 

70. Григорій Пустовіт, секретар Луцької міської ради (ВО «Батьківщина»), 53 роки

Простий колишній військовий пройшов шлях від звичайного партійця до керівника обласного осередку найпопулярнішої на Волині політичної сили – ВО «Батьківщина». 

У політику Григорій Пустовіт втрапив «на хвилях» Помаранчевої революції: у першому турі він був в охороні столичного прес-центру Ющенка, у другому – в охороні відомого об’єкта під назвою «сцена на майдані Незалежності».

Вже у 2006 році політик очолив Луцьку міську партійну організацію ВО «Батьківщина». А на місцевих виборах 2010 року став депутатом Луцької міськради. 

Нині він виконує обов’язки керівника обласного осередку «Батьківщини». Інших серйозних претендентів на цю посаду наче нема. Але чи це свідчення сили Пустовіта чи таки слабкість ймовірних опонентів? Питання відкрите. 

Саме лідерство у міській «Батьківщині» допомогло Григорію Пустовіту отримати посаду секретаря Луцької міськради. Але це опозиційного політика тільки зв’язує, бо він мусить слухатися мера, оскільки хоче мати з ним хороші стосунки. А з міським головою Луцька Миколою Романюком він таки знайшов спільну мову. 

На парламентських виборах Григорій Пустовіт був керівником штабу опозиції в області, але вибори на Волині зрештою опозиція програла. Утім, партійне керівництво в Києві покарало не Пустовіта, а тепер уже колишнього керівника обласного осередку «Батьківщини» Анатолія Грицюка. А це свідчить про те, що партійні боси симпатизують Пустовіту.

Деякі колеги звинувачують Григорія Пустовіта у нещирості та хитрості. Мовляв, після того, як отримав бажану посаду, він почав робити «партійні чистки» – позбуватися незручних йому людей. І хоча були спроби усунути його з посади секретаря, недоброзичливцям нічого не вдалося. 

Незважаючи на те, що політична кар’єра Григорія Пустовіта якраз у розпалі, він лишається скромним політиком: живе у звичайному гуртожитку й не має власного автомобіля.

71. Юрій Корольчук, генеральний директор ПАТ «Волинь-АВТО», голова фракції ВО «Батьківщина» Луцької міської ради, 63 роки

Голова не тільки найбільшої, а й найскандальнішої фракції у Луцькій міській раді, Юрій Корольчук є одним із основних творців так званої «ситуативної більшості міського голови». Саме він не тільки прихильник, а й майстер домовлятися. Очільник фракції «Батьківщина» давно у добрих стосунках із міським головою Миколою Романюком, що, крім усього іншого, стало однією з причин конфліктів і розколу всередині фракції.

З тактичної точки зору Корольчук виграв, адже через це фракцію покинуло багато «інакодумців» (серед них – депутати Андрій Осіпов та Антон Сосновський). 

Близькі до Юрія Корольчука характеризують його як політика «візантійського» типу, який, на противагу «європейському», не робить прямих і різких заяв, не любить галасу, свою позицію воліє висловлювати через натяки і «притчі». Ті, хто вперше спостерігає за роботою міськради, не відразу й вірять, що перед ними – керівник опозиційної фракції.

Окрім політичного досвіду і авторитету, ваги Юрію Корольчуку додає серйозний бізнес. Очолювана ним компанія «Волинь-Авто» ‒ крупний в регіоні автодилер, входить до всеукраїнської корпорації УкрАВТО, яку контролює нардеп від Партії регіонів Таріел Васадзе. 

72. Єпископ Йосафат (Олег Говера), Луцький екзарх Української греко-католицької церкви, 45 років

Сьогодні перед Українською греко-католицькою церквою відкриваються нові перспективи. Вона має молодого, авторитетного і прогресивного главу ‒ архієпископа Святослава Шевчука, що керує церквою два останні роки. 

А у 2013-му на своєму посту змінився Папа Римський – той, кому УГКЦ підпорядковується. На папський трон сів аргентинець Франциск. Українські ЗМІ облетіла інформація про те, що нового папу виховував український емігрант-грекокатолик. Відтак, в УГКЦ очікують більшої прихильності з боку свого патрона, що має вплинути й на становище церкви в Україні.

Від цих змін тільки виграє авторитет єпископа Йосафата – першого волинського екзарха УГКЦ. Волинський екзархат створений у 2008 році. Перед своїм призначенням на Волинь Йосафат навчався в Римі в Папському Східному інституті, де здобув ліценціат з пасторальної теології. Протягом деякого часу він навіть виконував обовʼязки ректора духовної семінарії імені Йосифа Сліпого в Тернополі.

А нещодавно Йосафат приймав поважного гостя – архієпископа Святослава Шевчука. Візитація буда доволі тривалою: керівник УГКЦ побував у Ковелі, Нововолинську, Володимирі-Волинському.

У Луцьку він зустрівся з міським головою Мало того, йому організували зустріч зі студентами Східноєвпропейського національного університету, яка пройшла у присутності ректора Ігоря Коцана. 

Згодом стали відомі й інші деталі візиту Святослава. «Ми чекаємо на ділянку для будівництва катедрального собору Української греко-католицької церкви в Луцьку», ‒ заявив Предстоятель УГКЦ. 

73. Андрій Покровський, бізнесмен, 38 років

Ім’я бізнесмена Покровського до останнього року було відоме обмеженому колу людей. Його знали лише ті, хто мав справу з розважальним бізнесом, адже підприємець є генеральним директором ТзОВ «Альфа К Луцк», яке займалося індустрією казино і організацією концертів. 

Останній рік він публічно позиціонує себе як соціально відповідального бізнесмена, влаштовує благодійні акції, говорить про наміри організовувати соціальні проекти, як, наприклад, роледром біля ним збудованого ТЦ «Сіті-Парк». 

Усе свідчить про те, що ім’я Покровського буде в списку претендентів до Луцької міської ради. Зрештою, амбітний бізнесмен вже балотувався у 2010 році під брендом партії «Молода Україна» в 11 виборчому окрузі Луцька та поступився перемогою двом іншим претендентам. Тоді округ виграв Анатолій Бірюков.

Бізнесмен має непогані стосунки з міською владою. Остання його велика угода – участь у викупі кінотеатру «Промінь» та його подальша реконструкція. 

74. Сергій Ющак, заступник голови Волинської облдержадміністрації, 52 роки

Успішний бізнесмен Сергій Ющак таки домігся свого – пішов у велику політику. Тепер він – один із заступників губернатора, хоча ще кілька років тому, мабуть, й не думав, що матиме таку солідну посаду. Та зв’язки у цій справі вирішують все. 

Сергій Ющак має хороші стосунки з луцьким мером Миколою Романюком і, очевидно, із Сергієм Тігіпком, партію якого свого часу він очолював на Волині. Нині він – заступник голови Волинської обласної організації Партії Регіонів.

Заробляти великі гроші Ющак почав у 90-х. До призначення на посаду заступника голови ОДА був генеральним директором ТОВ Торговий дім «Укрзахідпідшипник».

Місцеві вибори 2010 року стали для нього невдалими – попри потужну інформаційну кампанію отримати мандат тодішньому очільнику «Сильної України» не вдалося. Та якщо бізнесмен свідомо пішов у владу, очевидно, в нього дійсно є серйозні політичні амбіції.

75. Станіслав Широкорадюк, Апостольський адміністратор Луцької дієцезії Римо-католицької церкви, 56 років

Призначений у липні 2012 року новим керівником Луцької дієцезії Римо-Католицької церкви, куди входить Волинська та Рівненська області, Широкорадюк дав римо-католицьким вірним цих областей нові надії. У колах римо-католиків Широкорадюк здобув репутацію керівника-господарника. У той час як його попередник – єпископ Маркіян Трофим’як – відзначався скоріше глибокими богословськими знаннями й покровительством музичному мистецтву, інколи не до кінця ретельно вникаючи у господарські справи церкви.

Широкорадюк ще з 1996 року є президентом «Карітас-Спес» ‒ релігійної благодійної організації, куди в Україні входить понад 30 осередків у 12 областях. Контроль фінансів, які тратяться на благодійну допомогу, додає ще один штрих до картини впливовості Широкорадюка. Серед сподівань, які покладають на нього, – активізація відбудов і ремонтів католицьких святинь Волині. 

Широкорадюк – прибічник так званої «української партії» у Римо-католицькій церкві України. У ЗМІ нещодавно з’явилася інформація про те, що представник іншої «партії» ‒ польської, а саме львівський архієпископ Мечислав Мокшицький, буде переведений на посаду до польського міста Вроцлав, що у середовищі українських римо-католиків небезпідставно оцінюється як посилення впливу партії «української». А відтак – і самого Широкорадюка.

76. Руслан Вайман, генеральний директор ПрАТ «Луцький домобудівельний комбінат», 60 років

Попри загальний песимізм на ринку будівництва Руслан Вайман заявляє про можливості і перспективи. Він – активний «лобіст» ідеї доступного житла: саме за цією державною програмою «Луцький домобудівельний комбінат» сьогодні працює, реалізовуючи житло у будинках, які зводить. І варто сказати, «крутитися» йому тут доводиться куди активніше, ніж його колегам-конкурентам, які «підсіли» на виконання держзамовлень через участь у тендерах. 

«У 2010 році за програмою «30 на 70» 8 сімей отримали власне житло, а у 2012 – 40. Це свідчить про позитивну динаміку програми. Сім’я отримує від держави підтримку від 80 до 100 тисяч гривень. Потрібно збільшувати зусилля і будувати далі», ‒ говорив Вайман нещодавно в інтерв’ю «Волинській правді». 

ЛДБК – одна з небагатьох авторитетних будівельних компаній Волині, якість споруд якої не викликає у більшості сумніву. А нещодавно компанія стала лауреатом Всеукраїнської премії Конфедерації будівельників України у номінації «Кращий учасник програми доступного житла». 

Якось Вайман «сходив» у політику, ставши у 2006 році депутатам Луцької міської ради, і навіть претендував на крісло заступника міського голови. Та, певно, зрозумів, що крісло політика – не його, бо наступного разу серед кандидатів не з’явився, зате делегував туди сина Андрія Разумовського. Тепер той – депутат Луцькради і директор підприємства «Західноукраїнська торговельна компанія» 

77. Андрій Осіпов, депутат Луцької міської ради, 36 років

Один із найяскравіший депутатів діючої каденції. Ініціативний, творчий, запальний, ризикований, амбітний депутат перетягнув на себе ковдру уваги громадськості, що гріла багатьох депутатів минулих каденцій чи могла би зігріти цієї. Ба навіть більше – він подумки приміряє перину міського голови, що, звісно, не може не дратувати мера. 

Осіпова часто критикують за показовість, багатослівність та гру на публіку. Разом із тим, варто додати, що такі дії дратують хіба що тих, хто активно стежить за політичним життям, чи тих, чию ковдру він забрав. Натомість звичайний виборець часто-густо бачить в Осіпову «месника», який готовий відстоювати їх насущні, побутові, але такі важливі проблеми: виплату зарплат, латання доріг, обслуговування в закладах освіти чи лікувальних установах. 

Осіпов вибрав для себе шлях народного захисника. Адвокатська діяльність йому у цьому неабияк сприяє. Дає вона і фінансову незалежність. А вихід із партії – можливість вести більше незалежну гру. 

78. Олександр Згоранець, головний редактор газети «Волинь-нова», 38 років

Після смерті багаторічного редактора газети «Волинь-нова» Степана Сачука навесні 2012-го вся журналістська (та й не тільки) спільнота з особливою цікавістю очікувала на вибори нового редактора. Ним став молодий і перспективний відповідальний секретар газети Олександр Згоранець. За нього проголосувала більшість колективу. 

Ось уже майже рік Згоранець керує найпопулярнішою й найстарішою на Волині газетою. І прихильників у видання не поменшало. Як і не змінилася редакційна політика «Волині-нової», яка й далі іменує себе незалежною громадсько-політичною газетою. Ніхто більше не дозволяє собі виходити тричі в тиждень та ще й тиражем у понад 66 тисяч примірників. 

Минулоріч під час виборчої кампанії «Волинь-нова» заробила на політичній рекламі, мабуть, більше, ніж усі інші місцеві газети. І хоча читачі й видихнули з полегшенням, коли вибори закінчилися (бо ж нарешті в газеті знову стало що читати), але «лицем в бруд», як то кажуть, видання не впало. 

79. Антон Кривицький, впливовий пенсіонер, 67 років

Не зважаючи на свій пенсійний статус, колишній луцький міський голова та начальник головного управління містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Волинської облдержадміністрації Антон Кривицький залишається тією людиною, до якого прислухаються. 

Останнє місце роботи Кривицького перед виходом на пенсію – посада радника міського голови. Найймовірніше, що її Кривицький позбувся через те, що став довіреною особою кандидата у народні депутати Бориса Клімчука. Відомо, що таким чином губернатор став головним конкурентом Ігоря Палиці.

Не зважаючи на вихід на пенсію, Кривицький залишається в обоймі, адже зберіг численні зв’язки. Люди, на яких він має вплив працюють у владних структурах. Чимало посадовців зобов’язані перед Кривицьким. 

80. Мирослав Коротя, голова правління ПАТ «Волиньгаз», 36 років

Коротя очолює чи не головну «природну монополію» ‒ структуру, яка постачає людям газ. Перепрошуємо: не постачає – продає. 

Від чіткості і злагодженості роботи «Волиньгазу» залежить і тепло в оселях, і робота фабрик і заводів, і спокій чиновників. Відтак, останні мусять рахуватися з Коротею. І, схоже, знаходять спільну мову. 

Мирослав Коротя пробував себе і в політиці: у 2010 році балотувався у депутати Луцької міської ради у списку «Нашої України». Кажуть, на це його вмовив приятель Андрій Козюра. Але Коротя «пролетів». Певно, в кріслі повелителя газових кранів на Волині відчуває себе доволі впевнено.

Розповісти друзям: 
comments powered by Disqus